Василь Кочмар
Без зв’язку, комунікацій та під постійним прицілом: волонтер «Добробату» Василь Кочмар врятувався, виїхавши з Маріуполя до Києва, а нині допомагає відновлювати країну
Війна змінила життя Василя ще 2014 року. Тоді хлопець жив у селі поблизу Маріуполя, навчався в 10-му класі. Рідний Василю населений пункт належав до так званої буферної зони, там постійно велися бойові дії. Тож хлопець переїхав до Маріуполя, аби мати змогу закінчити школу та вступити до ВУЗу.
Нині Василю 23 роки. Він, як того й хотів, вивчився та здобув фах журналіста й піарника, а наприкінці минулого року опанував ще й спеціальність публічного управління та адміністрування. До початку повномасштабної війни Василь працював на заводі «Азовсталь» у Маріуполі у відділі комунікацій. Був відеооператором. Зловісного 24 лютого хлопець прокинувся о 6 ранку, бо мав їхати на роботу, на зйомки до «Азовсталі». Та війна знову розділила життя на до та після.
Коли почалася окупація міста, родичі та друзі з’їхалися до квартири, де жив Василь разом із дружиною. Дев’ятиповерхівка була оточена іншими будинками, тому певний час вдалося протриматися, доки не почалися прицільні ворожі обстріли по помешканню. Щоранку о 9 годині Василь з іншими виходив на вулицю, аби розпалити багаття та приготувати поїсти. 10 березня затрималися й це врятувало життя, бо за кілька метрів від місця, де готували їжу, розірвалася мінометна міна. Через кілька хвилин був «приліт» у будинок, далі почалися «прильоти» у сторону квартири Василя. Помешкання потрощило осколками та кулями, пробило дах, віконні рами повивертало від сили вибухів. Залишатися було вже неможливо й вкрай небезпечно.
З початку березня, розповідає Василь, не було зв’язку. Містом ширилася дезінформація та російська пропаганда. Ніхто не розумів як виїхати з міста і чи можна взагалі евакуюватися. Все ж Василь з дружиною наважилися й 16 березня рушили в сторону підконтрольної Україні території. У дорозі провели близько 24-х годин, та все ж доїхали до Дніпра. Пізніше дружина Василя знайшла роботу В Києві, тому нині родина проживає у столиці.
Василь час від часу долучається до волонтерських ініціатив. Каже, що зараз кожен має щось робити для розвитку країни та всіляко допомагати. Тож, дізнавшися у соцмережах про «Добробат», вирішив, що треба приєднуватися. Василь побував на локації в Ірпені, де вправлявся з перфоратором, збивав стіни й розбирав завали зруйнованого будинку.
«Будівництво — це важко, адже це і фізичне навантаження, і певний мозковий штурм, щоб правильно все робити. Для мене це як диво, що така велика кількість людей з добрих намірів, по своїй волі просто бере це та робить», — каже Василь.
Для Василя «Добробат» є можливістю поспілкуватися з людьми, розвантажитися емоційно, направити енергію в правильне русло та навчитися чомусь новому. А ще допомога іншим — це плюсик до карми)
«Це круто та цікаво. Люди підтримують інших на чистому ентузіазмі. Я вірю, що після перемогу в Маріуполі теж будуть такі заходи, й люди будуть відбудовувати та допомагати іншим».
Усі ми віримо та працюємо задля нашої спільної Перемоги!