Карл Ідермарк

Швеція

Карл Ідермарк, шведський волонтер Добробату: «Волонтерська робота дає неабиякий поштовх для переоцінки цінностей»

Історії волонтерів Добробату, які приїхали відновлювати Україну, завжди чимось схожі. Це повсякчас сповідь людини, яка кинувши усі свої справи в рідній країні, полишивши комфорт та піддаючи себе певному ризику, поспішила на допомогу людям, які без неї не можуть обійтися. Один з таких самовідданих чоловіків – Карл Ідермарк, громадянин Швеції, житель морського міста Мальме. Йому 37 років, він працівник порту. І разом з тим – волонтер Добробату.

Як і багато його однодумців, Карл вирішив стати волонтером практично одразу, коли дізнався про російський напад на Україну. Як і усі європейці, він був шокований, що таке може відбуватися на їхньому континенті у XXI столітті, коли одна країна почне цілеспрямовано винищувати іншу, керуючись вигаданими підставами з помаху руки навіженого диктатора. Він вже тоді відчував, що Україна потребує якнайшвидшої допомоги, і що багато людей з усієї Європи мають приїхати й зробити щось, щоб допомогти українському народу в його біді. Але до України Карл потрапив не одразу:

Коли почалося широкомасштабне російське вторгнення в Україну, я став волонтером у транзитному центрі для українських біженців у Польщі. Там я працював близько трьох місяців, після чого мені довелося повернутися додому на деякий час. Однак під час роботи, я отримав чимало контактів з України, і це ще більше надихнувся думкою поїхати туди, щоб стати корисним у допомозі потерпілим, у відновленні їхніх осель.

Карл вже точно не пам’ятає, як і коли саме він дізнався про Добробат. Каже: напевно, підказав хтось з колег-волонтерів у Польщі, що існує така організація Добробат, яка допомагає відновлювати будинки в Україні, і чоловік упевнився, що дійсно може стати частиною цієї справи. Так він опинився у Києві та розпочав роботу з волонтерами Добробату. Це було у квітні у квітні 2023 року. У перший свій приїзд доброволець зі Швеції провів в Україні близько п’яти тижнів. Разом з командою вони відновлювали житло та соціальні об’єкти в багатьох містечках Київщини, по який лютим вогнем пройшлися окупанти в перший місяць вторгнення, аж поки їх не вигнали українські захисники.

Я працював над відбудовою житла в Ірпені, Гостомелі, Бородянці та інших селищах – всього і не згадаєш. Попервах це було трохи складно – одразу стільки фізичної роботи. Однак згодом навантаження перестаєш відчувати, адже ти розумієш, що можеш бути корисним і відчуваєш підтримку своїх колег. Всі українці, з якими я працював, були дуже привітні. Вони казали мені, що раді бачити іноземців, які приїжджають і працюють разом з ними. І так, я дійсно відчував, що це цінується.

Іноді було складно порозумітися через мовний бар’єр, тож Карл почав потроху вчити українську, а великий інтернаціональний колектив так само поволі звикав до англійської. Тому особливих перепон в цьому сенсі не було. Так само не було проблем із культурними бар’єрами, оскільки Україна, як засвідчує волонтер зі Швеції – цілком європейська країна, і йому було дуже легко тут призвичаїтися, щоб потім повертатися сюди знову. Разом з тим, каже Карл, волонтерство кардинально вплинуло на його світогляд.

Моє життя віднині змінилося. Я працюю вдома і відкладаю гроші, а потім намагаюся взяти відпустку, коли це можливо і поїхати працювати в Україну. Я гадаю що тут, у Західній Європі, проблеми, з якими ми стикаємося, не такі вже й великі, якщо їх порівнювати з бідою українців, які змушені жити на тлі війни й боронити свою країну від окупантів. Волонтерство дає неабиякий поштовх для переоцінки цінностей, для розуміння своєї ролі в цьому житті. І це той досвід, який я здобув, працюючи в Україні.

На переконання Карла Ідермарка, саме такі організації як Добробат мають стати основою для відновлення України, оскільки вони добре знають потреби людей, що залишилися без даху над головою, і готові швидко на них реагувати, працюючи на випередження. Він сподівається, що ще більше людей з різних країн долучаться до справи відбудови України у волонтерських загонах.

Я дуже хочу заохотити людей із Західної Європи їхати й допомагати у відновленні України, тому що це хороший спосіб реалізувати себе, набути нових вражень та знайомств. Я знаю багато кого, хто фізично не може приїхати й працювати власноруч, але вони теж не лишаються байдужими: допомагають, жертвують гроші. Що ж до мене, то грошей в мене не так багато, але я можу витратити хоч трохи свого часу та зусиль. І ось в такому поєднанні дій різних людей до українців приходить європейська допомога. І я переконаний, з часом її буде ще більше.